Актрисі Розі Хайруллиной постійно говорили, що її зовнішність далека від прийнятих стандартів. Але вона стала актрисою, домігшись любові глядачів і визнання критиків. Але це одна сторона медалі...
Прочитала інтерв'ю однієї актриси. Цікава, харизматична жінка. На екрані. А в житті трагедія і надрив. І ще подумалося — як багато може пережити людина і як добре, що знаходиться інший чоловік, який вчасно протягне руку...
З інтерв'ю Троянди Хайруллиной:
В телеграм-канале «Клубер» лучшие статьи об отношениях, психологии, эзотерике и саморазвитии, которые помогают обогатить внутренний мир и улучшить качество жизни.
«Я п'ятнадцять років пропрацювала в Казанському Тюгу. Там у мене була квартира, рідні та близькі. Позбулася всього в одну мить: брат був наркоманом, заклав квартиру, потім помер — квартира пішла за борги.
Протягом півроку у мене померла вся сім'я, сім осіб. Батько, мати і всі інші.
Життя поділилася на «до» і «після», я залишилася в «до»...
Страху людського як такого у мене немає дуже давно. Я не боюсь ні смерті, ні побоїв, ні того, що може статися зі мною. Тепер можна забрати тільки мене у мене самої.
Потім я близько року працювала в Голландії. Потім переїхала до Самари, працювала в театрі «СамАрт». А звідти в Москву мене перевіз Костянтин Богомолов, з яким у «СамАрте» ми репетирували «Олесю».
Я дуже рада, що в моєму житті з'явився Костя Богомолов, який ставить мені голову на місце. У нього є для мене якісь секретні слова, які допомагають мені виживати. Він просто дає роботу. Вірить у мене. Штовхає вперед, щоб я зовсім не померла.
Я, як японець, можу дуже довго дивитися на голе дерево. Ось це мені приносить велике задоволення — красивий малюнок.
Коли мені зовсім кранти, я згадую це або осінній дощ на асфальті, з листям. Така в мене життя. І солодше не буде. Я усвідомлюю це все краще і краще...
Іноді йдеш по вулиці і розумієш, що ось зараз впадеш і здохнеш. Настав момент, коли на життя не вистачає сил. Напевно, зустрічі з якимись людьми як-то витягують з цього стану. І фільми діють. І книги. І музика.
Ось сиджу вчора в трамваї і бачу: на трамвайне вікно впав листочок і прилип до скла, і я заплакала. Від краси світобудови. І від того, як все в природі гармонійно...»
Автор: Асият Мисакова
