Оголошення про наймання на роботу попалося Лідії Делекторской випадково. Восени 1932 року вона подзвонила у двері невідомого їй художника...
Російська емігрантка, уродженка Томська, на автобусній зупинці в Ніцці прочитала оголошення: художнику потрібно асистентка. Далека від живопису Лідія Делекторскій маститого до того часу художника Анрі Матісса побачила і почула вперше. Йому на той час виповнилося 63 роки, Лілії було 22. Попрацювавши декілька місяців моделлю для грандіозного панно «Танець», Лідія покинула його майстерню, але тут важко захворіла дружина художника Амелі, і подружжя згадали виконавчу російську дівчину, запросивши її в якості медсестри.
Амелі не відчувала небезпеки, тому що була впевнена, що митцю не подобаються світловолосі дівчата. Не подобалися... Поки в його житті не з'явилася Лідія. Вона стала для Матісса всім: музою, служницею, економкою. Вона стала для нього просто абсолютно необхідною практично у всьому. Дружина цього не стерпіла. Амелі Матісс поїхала до дочки в Париж, Анрі з Лідією залишилися удвох.
В телеграм-канале «Клубер» лучшие статьи об отношениях, психологии, эзотерике и саморазвитии, которые помогают обогатить внутренний мир и улучшить качество жизни.
Багато в чому завдяки Лідії Матісс прожив довге життя і був щасливий у свої останні роки. У 1941 році йому діагностували рак, він практично не міг ходити, але прожив ще 13 років, активно займаючись творчістю. Коли художник помер в 1954 році, Лідія за один день зібрала свої речі і назавжди покинула його будинок.
На похорон її ніхто не покликав. Час життя Лідії в будинку Матісса художник двічі на рік (на Різдво і на її день народження) дарував їй свої картини. Він розумів, що їй нічого не дістанеться з його спадщини і хотів хоч якось забезпечити її життя після свого відходу. Крім того, в якийсь момент Лідія з свого не дуже великої платні, яке платив їй Матісс, стала купувати у нього ж за розумною ціною його малюнки.
До моменту смерті художника у неї зібралася досить пристойна колекція робіт Матісса, яка, продай вона її, могла б забезпечити їй розкішну життя до кінця днів. Вона не продала ЖОДНОЇ речі з цієї колекції. Вона передала всі належні їй картини Матісса в дар Ермітажу і московському музею імені Пушкіна.
Все життя вона дуже скромно і самотньо жила в маленькій паризькій квартирі, їздила на громадському транспорті, була найавторитетнішим у світі експертом з творчості Матіса, але до кінця днів категорично відмовлялась давати будь-які інтерв'ю. Ще вона дружила з письменником Костянтином Паустовським і перевела всі 11 томів його творів на французьку мову.
Коли Лідії пропонували допомогу, вона відповідала: «Коли мені знадобиться ця допомога, я піду до нього» — і вказала пальцем вгору. Мабуть, такий день настав, коли Лідія покінчила з собою у віці 87 років. Її останньою волею була записка зі словами: «Прошу покласти поруч зі мною сорочку Анрі Матісса».
Прах Лідії Делекторской спочиває на звичайному кладовищі в Павловську. На пам'ятнику слова Пікассо: «Матісс зберіг її красу для вічності», а також текст: «Муза. Один. Секретар Анрі Матісса».
У 2009 році одну з картин Матісса в аукціонному домі christie's продали за 32 мільйони євро.
За матеріалами: Іван Шаблов, а також з відкритих джерел.
