Юрій Кнорозов відкрив світові мову майя. Розшифрував він його, проживаючи в комірчині при музеї. Від підлоги до стелі кімната була забита книжками, на стінах висіли промальовування ієрогліфів майя. З меблів — тільки письмовий стіл і солдатське ліжко.
До кінця своїх днів Кнорозов так і не розкрив секрети про те, як до нього потрапили вивезені з німецьких архівів раритетні видання — книга францисканського монаха «Повідомлення про справи в Юкатані» та «Кодекси майя» в гватемальської редакції. А в 1945 році йому на очі потрапила стаття німецького професора під назвою «Дешифрування письма майя — нерозв'язна проблема». «Те, що створене одним людським розумом, не може не бути розгадано іншим», — сказав тоді амбітний юнак. І виявився правий.
Своє геніальне відкриття він зробив у 1952 році, йому всього 30 років.
У телеграм-каналі «Клубер» кращі статті про відносини, психології, езотерики та саморозвитку, які допомагають збагатити внутрішній світ і поліпшити якість життя.
На захист кандидатської він йшов, допускаючи можливість виїхати звідти у в'язницю. Справа в тому, що Ф. Енгельс стверджував, ніби в доколумбової Америці держави були відсутні.
Доповідь Кнорозова на захисті дисертації на здобуття ступеня кандидата історичних наук (29 березня 1955 року, тема: «Повідомлення про справи в Юкатані» Дієго де Ланди як етно-історичний джерело») тривав три з половиною хвилини, після обговорення йому одноголосно було присуджено ступінь доктора історичних наук. Захист дисертації за індіанцям майя стала наукової і культурної сенсацією в Радянському Союзі.
Дуже швидко про дешифрування дізналися і за кордоном.
Радянський дослідник, ні разу не побував в Мексиці, зробив те, чого не домоглися багато вчених різних країн, роками проводили польові дослідження. Не виходячи з кабінету, він дешифрував стародавнє письмо, грунтуючись на текстах трьох збережених рукописів, що дозволило йому в подальшому придумати оборонну фразу: «Я — кабінетний учений. Щоб працювати з текстами, немає необхідності лазити по пірамід». А в дійсності йому дуже хотілося опинитися в Мексиці. Але це було неможливо — він був «невиїзним».
В країні майя великому дешифровщику вдалося побувати лише в 1990 році, коли він був запрошений президентом країни Винисио Сересо Аревало. Запрошення співпало з розморожуванням дипломатичних відносин з Гватемалою. Кнорозову влаштували відвідування головних визначних пам'яток країни, вручили Велику золоту медаль президента Гватемали. Піднявшись поодинці на піраміду Тікаля, він довго мовчки стояв там... Юрій Валентинович був задоволений.
Генія не стало 30 березня 1999 року. Дружина — Валентина Самкова — з-за важкого стану здоров'я не могла відвідувати Кнорозова в лікарні. Юрій Валентинович помер рано вранці від інсульту і наступного набряку легенів. За розповідями очевидців — в дусі героїв Достоєвського: в продувається лікарняному коридорі, з заиндевевшими бровами, в повній самоті.
Його смерть і похорони по абсурдності нагадували кончину Паганіні. Дирекція Кунсткамери вирішила не надавати зал музею для прощання з ним, і багато людей зібралося в тісному лікарняному морзі, де поруч було виставлено ще кілька трун. Кнорозов дуже любив Невську лавру, але поховали його на новому кладовищі далеко від міста. Єдиною організацією, що надала матеріальну допомогу при похороні, було Посольство Мексики в РФ.
Юрій Кнорозов — лауреат Державної премії СРСР (1977), кавалер ордена Ацтекського орла (Мексика) і Великої золотої медалі (Гватемала).
На фото: вчений з кішкою Аспідом (Асею). Якщо вірити легендам, якими обросла життя вченого, Юрій Валентинович не раз намагався записати Асю в співавтори наукових статей, проте її ім'я редактори незмінно викреслювали, не розділяючи ексцентричних поривів генія.
За матеріалами: pic.d3.ru, rg.ru
