Це нормально — попросити у Бога допомоги. Коли ми були дітьми, це було природно звернутися до старшого з самим простим: одягнути штани, подати з верхньої полиці ліхтарик, прочитати незнайому напис або зробити чай. І ось через деякий час, ми часто беремо все тільки на себе, вважаючи що вже стали досить великими, що б просити. (наївно незамечая долонь, у яких проходить наше життя). Так, в одній з книг, Діпак Чопра, запропонував кожен день, 1 % наших занепокоєнь перекладати на Бога, впевнено говорячи про це як про вірний спосіб досягти швидкого просвітлення.
Це правда природно — просити допомоги у того хто Більше. Своїм власним або відомим способом. Можна йти через поле і в голос говорити з хмарами, сонцем і синявою, можна сидіти біля води, легенько торкаючись краєчка річки і просто слухати, довіряючи водного потоку свої думки. А іноді це трапляється коли далеко за північ на кухні за чашкою чаю ти ділишся з одним найпотаємнішим.
Тиша, читання мантр, спів пісень, молитви зі складеними руками біля серця, і мільйони інших способів — доріжки для листів нашого серця до Серця Бога. Він правда чекає поки ми його попросимо, і його рук вистачить на всіх.
Люблю
