Деякі люди народжуються дідком і бабусями. Вони старомодно одягаються, консервативні до неможливості. Уникають розваг молодості.
Є у мене знайома на ім'я Наталя, мамина ровесниця. Вона давно, в 30 річному віці, як будучи у нас в гостях, заявила, що не пошкодує сил і грошей, буде жити в Німеччині.
Це — заділ на майбутнє. Там — краща медицина, а значить — приємна старість. Людина завжди думає про те, чого у нього немає. І так як з роботою та особистим життям у Неї все в порядку, вона стала планувати життя на 30 років вперед.
Ми всі тоді трохи сторопіли, у 30+ рано думати про старість. Хто в цьому віці думає про варикозному розширенні вен і зубних імплантатах? Дожити ще треба!
Але Наталя наполегливо йшла до своєї мрії, ходила на курси німецької мови, знайомилася в інтернеті з німцями на 20 років старше, що б уже напевно.
Її ніхто не розумів з подруг, ладно якби жінка сказала — у мене там шафи від суконь будуть ломитися, а на столі завжди будуть якісні продукти. Але медицина...
А ось літні люди її підтримували, і навіть, почасти заздрили. Особливо ті, хто зіткнувся з хамством в поліклініці або ті, кому виготовили незручні зубні протези.
Настирна Наталя в Німеччину пробилася, але вкрай розчарувалася в підсумку. До лікарів величезні черги, лікувати не вміють. Ледь-що хапаються за ніж.
Найгірше було те, що в Росії відкрилися приватні клініки, візьмуть хоч опівночі, якщо знадобиться. Аналізи, рентген, МРТ. Скільки сил пішло на мрію, а вона взяла і на батьківщині втілилася... Треба було тільки почекати.
Чоловік-німець процитував Наташі ірландську прислів'я, якої давно керується вся його сім'я:
«Від душі посміятися досхочу виспатись — ось два найкращі ліки від будь-якої недуги».
Тепер Наталя каже, що помилково вибрала цю країну, а значить — про іншу долю.
Героїня фейлетонів Михайла Жванецького. Обхитрила саму себе.
Кілька цитат гумориста, які зрозуміють ті, кому під 60:
- Дорожче здоров'я може бути тільки лікування.
- У мене до віку жодних претензій. До його деталей — так.
- З віком відхід до сну все більше нагадує від'їзд в інше місто.
- Важко, але можна — це краще, ніж легко, але не можна.
- І ось я щасливий. І ось нікому про це сказати.
- І ось я біжу! Як я біжу! Господи!
Перехожі озираються на мене.
Собаки зупиняються, обнюхують і позначають.
На годинник не можна дивитися: падає тонус.
Ще, ще, ще...
Не витримую, дивлюся на годинник: дві хвилини.
Обіцяв всім тридцять хвилин бігу.
Вони хочуть, щоб я був здоровий.
А я хочу жити.
За матеріалами: Мадам Хельга
