Серед моїх постійних слухачів, які вже знають, що згідно з моїми правилами дітей змушувати щось робити ні в якому вигляді не можна, є такі любителі «компромісу». Які вже не вимагають від спадкоємця, щоб він сидів над підручником до посиніння, але намагаються його «замотивувати». Тобто, зробити зручним і слухняним не методом батога, а своєрідним «пряником». Якимось промиванням мізків, з розряду «будеш добре вчиться, станеш мільярдером». Давайте поговоримо про те, що мотивування – це марно і безглуздо.
Звідки береться ця потреба?
Як правило, все починається з класичної фрази: «та він взагалі нічого не хоче», або «так його взагалі нічого не цікавить». Серйозно? Людина, навіть маленький, якого взагалі нічого не цікавить, страждає депресією. А дитина, якого цікавлять футбол, двір і комп'ютер, все-таки чимось явно цікавиться.
Чому діти бувають не особливо старанні в навчанні і їх, як люблять говорити батьки, «мало хвилює їх майбутнє»? Тому, що отримувати оцінки здорової, гармонійної особистості тупо нецікаво. Дитині, у якого немає хворого (або зіпсованого батьками) самолюбства, взагалі на «п'ятірки» плювати. Так, в перших класах у малюків часто включається азарт, адже вони вперше надходять у середовище, де є якась конкуренція. До певного віку хлопці грають у цю гру з «п'ятірками» або «зірочками», але потім раптом до них доходить, що набагато цікавіше ганяти м'яч, ніж робити якісь нудні справи заради тупого розчерку в щоденнику.
Малюка можуть зацікавити нові знання, і тоді він навчається в задоволення (до оцінок це ніякого відношення не має). Йому подобається спілкування, тому він із задоволенням іде в школу. Ці мотивації нормальні і здорові. Але от коли малюк ридає над «трійкою» і всіма силами намагається дістати хорошу оцінку, це говорить про те, що у нього дуже висока тривожність. Він боїться програвати. Він бачить своє життя як такий біатлон – ось тут треба проповзти, тут постріляти, це змагання, і воно жорстке. А дитинство тим часом проходить повз.
Виростити генія, мільйонера, чемпіона
Так, батьки можуть так капати дитині на мозок, що за підсумками вони отримають золотого медаліста. Поп-зірку або вченого з світовим ім'ям. Але давайте я наведу два приклади: це Майкл Джексон і Пол Маккартні. Обидва стали зірками. Можна сказати, королями. Але одного батьки били, змушували займатися до знемоги, створювали суперамбицизную особистість, готову на все заради успіху. Підсумок, я думаю, всім відомий. Депресія, наркотики, неприйняття себе, і в кінці — смерть.
А от Підлогу. Він тупо любив грати на гітарі. Йому це подобалося. Він не докладав жодних зусиль, не відмовляв собі в розвагах, не перенапружувався. І награв на 2 млрд доларів.
До чого я наводжу цей приклад? До того, що у дитини, якого ні до чого не примушували, не «мотивували», набагато більше шансів вирости ЩАСЛИВОЮ. А щастя, на мій погляд, це в принципі важливіше всього іншого.
Таланти – для задоволення
Дуже багато батьків люблять заперечувати, типу «а ось у мене дитина такий талановитий, якщо його не мотивувати, він втратить всі свої здібності...». Батьки, зрозумійте, що талант – це по-ідеї подарунок, а не покарання. Якщо дитина має якусь здатність, нехай сам її і розвиває в міру своїх бажань.
Багато батьків люблять робити з дітей «достигаторов», говорити їм «ти ж мій геній, ти ж зможеш!». Зрозумійте, що талант – це про творчість. Про вміння споглядати, чути музику, яка грає в голові. Або про непереборний інтерес до біології (математичним формулам, динозаврам...). Коли з цього солодкого, прекрасного процесу роблять щось на зразок змагання, вся магія йде. Кайф перетворюється в обов'язок в роботу. І так дійсно талант швидко губиться, не залишаючи від себе нічого. Тому, що малювати драконів це задоволення, а орати в худшколе по 8 годин – вже не дуже.
Припиніть в принципі дивитися на своїх дітей, як на пластилін, з якого ви повинні у що б то не стало зліпити щось прекрасне. Це вже особистість, і вже, не повірите, жива людина. Зі своїми бажаннями і потребами.
Як же розвинути свою дитину?
Є прості і нескладні способи дійсно дати дитині гарний, правильний розвиток. Читайте з ним книги і обговорюйте сюжет. Малюйте разом з ним, ліпіть з глини. Ходіть в театри, на виставки, в музеї науки. Говоріть з ним про музику і про літературу. А більше, власне, нічого й не потрібно. В іншому – нехай розбирається сам.
Про це і не тільки в Москві 10/05/18 на лекції про дітей: http://labkovskiy.ru/events/event/moskva-ne-detskij-vopros-kak-vyrastit-schastlivogo-rebyonka-publichnaya-konsultatsiya/
Михайло Лабковский
спеціально для Клубера
Фейсбук: facebook.com/Mihail.Labkovskiy
Instagram: instagram.com/labkovskiy/
